Життєва історія нашого кандидата Максима Доценка з Луганська

Серія матеріалів для нашого блогу на проекті BigIdea

Максиму Доценкові не випало виїхати з обстрілюваного Луганська в числі перших, адже на руках була маленька донечка, якій всього 5 рочків і в якої ДЦП. До останнього вірили, що ситуація зміниться, а тим часом вночі своїм тілом прикривав дитину, щоб аби раптом осколки…

Виїжджали важко і страшно. На той час вже було не можливо зняти готівку з банківської картки і це практично унеможливлювало будь-який варіант виїзду за межі міста, адже ніде було взяти гроші навіть на квитки. Дзвонили і МНС, і на гарячу лінію Президента: скрізь, куди можна було подзвонити. Нарешті соціальні виплати нарахували на поштове відділення і 17 липня родині Доценків вдалося вирушити за маршрутом Луганськ-Київ. На вокзалі сім’ю зустріли родичі Максима, які і прихистили їх у перші місяці. Буквально протягом перших днів родину провідала відома представниця Волонтерського центру Леся Литвинова, яка принесла такі необхідні для малечі підгузки та гроші, без яких на перший час двом безробітним вимушеним переселенцям з маленькою хворою доцею на руках — ніяк. Саме ця підтримка й допомогли родині протриматися перші три місяці, адже доходу не було зовсім. Сьогодні Максим неймовірно вдячний тій людяності, щирості та невимушеності людей, які простягнули руку допомоги тоді, коли вона була вкрай потрібна.

Wwr2vdH

У пошуках роботи Максим звернувся на Фролівську 9/11 — у Центр гуманітарної допомоги для вимушених переселенців. Там він і познайомився з дівчатами-волонтерками з «Центру зайнятості Вільних людей» (ЦЗВЛ). Вони попросили заповнити анкету, щоби розуміти, в якій сфері можна шукати вакансії, та одразу запропонували роботу вантажником на складі, де Максим пропрацював наступні 4 місяці та звільнився у зв’язку з переїздом на нове місце — у власну кімнату в гуртожитку за Києвом. Це житло вдається винаймати завдяки допомозі волонтерів та безпосередньо Лесі Литвиновій. «Тут неймовірна природа та чудові сусіди», — радіє Максим.

Вдруге Максим вирішив теж звернутися по допомогу до ЦЗВЛ. Там Максиму відповідно до його анкети дали декілька номерів телефонів роботодавців. У зв’язку з тим, що через екстрений переїзд взяли з собою не всі документи, Максима не запросили лише в одну з трьох запропонованих компаній. Отож, після пари дзвінків Максим мав дві пропозиції на роботу та декілька днів на вибір.

Сьогодні Максим працює на автомийці. Йому подобається робота, а особливо новий колектив, який завжди з розумінням ставиться до сімейних та «переселенських» обставин життя Максима, надаючи гнучкий графік роботи та відгул, коли це потрібно. З величезною вдячністю Максим говорить про те, як зараз його співробітники збирають гроші, аби хоч якось допомогти йому, адже дружина нещодавно перенесла операцію з видалення щитовидної залози і витрати родини з Луганська виросли. І говорить він не про гроші, а про людяність та щиру доброзичливість, якої так часто бракує!

На запитання, що б він порадив іншим вимушеним переселенцям, відповідає просто та впевнено: «Вірте в себе! Шукайте роботу та не опускайте руки! Хто шукає, той обов’язково знайде! Робота є для всіх, і, якщо пощастить, навіть можна обирати. Було би бажання».

Родина Доценків неймовірна вдячна всім, хто допоміг і продовжує допомагати повернутися їм до повноцінного життя. Зараз подружжя мріє про мир і другу дитину.